Кошики для шекеля

Сумна статистика свідчить, що понад 80% терактів, скоєних в світі за минулий рік, здійснені на території Ізраїлю. Проте, економіка цієї держави продовжує розвиватися, а фінансові ринки вже не реагують на вибухи і постріли. Причини такого спокою лежать зовсім не в звикання до поганих новин, а в досить жорсткому державному регулюванні економіки та фінансової системи.

Шість років без центробанку

Історія валютної системи Ізраїлю сягає своїм корінням в період становлення нової держави. Розмови про необхідність створення емісійного центру країни почалися ще в 1948 році. У серпні цього року перші банкноти ізраїльського фунта випустив Англо-Палестинський банк, з яким ізраїльське уряд підписав угоду. У банку відразу ж створили спеціальний відділ з управління боргами уряду, а функцію нагляду і проведення монетарної політики фактично поклали на Міністерство фінансів Ізраїлю. Цікаво, що така явно тимчасова схема управління грошовою системою проіснувала досить тривалий період - шість років. Тільки в грудні 1954 року набув чинності закон про Банку Ізраїлю, який давав нової фінансової структурі практично всі повноваження, характерні для центральних банків. Створили його досить швидко з підрозділів Мінфіну та Англо-Палестинської банку, на той час уже носив назву Bank of Leumi Le-Israel BM Однак функція контролю за курсоутворенням новому центробанку була передана лише в 1978 році.

Скільки милею в одній агори?

Не менш цікаву історію має і валютна система країни. В історії Ізраїлю було, щонайменше, чотири грошові реформи. Це занадто багато для держави з півстолітньої ринковою економікою. З серпня 1948 року по лютий 1980 року в зверненні перебував ізраїльський фунт. У момент свого введення він містив 1000 миль (mils), проте 24 грудня 1948 року, разом з підписанням нового чартеру між Англо-Палестинським банком і урядом Ізраїлю, милі чомусь перейменували в прутоти (prutot).

Така система проіснувала до 1 січня 1960 р Тоді Банк Ізраїлю замінив назву розмінної монети на агору (agora), одночасно змінивши і її зміст в ізраїльському фунті. Тепер 1 фунт містив 100 агор. І так було до 1980 р, коли фунти замінили шекелями, залишивши зміст 100: 1. Однак при реформі 1980 г. 1 шекель обмінювали на 10 ізраїльських фунтів.

Остання грошова реформа відбулася в вересні 1985 р результаті в обігу з'явилися нові шекелі, які до сих пір називають NIS (New Israel Sheqel). 1 NIS містив в собі 100 агор або 1000 шекелімов (sheqalim).

Така часта зміна паритетності грошових знаків мала під собою абсолютно об'єктивну основу - високу ємність ізраїльської валюти по відношенню до інших валют і її відносну нестабільність. Наприклад, 4 вересня 1985 року в момент проведення останньої грошової реформи, за 1 NIS давали $ 1.5063. Але доходи населення Ізраїлю були значно нижче, ніж у європейських сусідів або американців, і, щоб грошова система функціонувала без перебоїв і була зручною для населення, потрібно проміжна ланка в розмінну монету.

Після плавання, в тихій гавані ...

За час існування нового і старого шекеля Банк Ізраїлю, схоже, перепробував все рецепти курсоутворення національної валюти. В середину 1976 року банк запропонував зафіксувати курс тоді ще ізраїльського фунта до кошика, що складається з основних світових валют. Як обраних валют виступали долар США, німецька марка, англійський фунт, французький франк і голландський гульден. Тобто були відібрані валюти країн, з якими Ізраїль мав вагомі торговельні зв'язки. Однак, незважаючи на логічність обгрунтування самої кошика, новація протрималась лише до жовтня 1977 року. З 1977 р ізраїльська валюта була відпущена у вільне плавання. Але наростаюча загроза державного дефолту змусила уряд в липні 1985 г.повернутися до концепції фіксованого курсу. На цей раз вже без кошика. Шекель просто спробували прив'язати до долара США.

Така прив'язка засвідчила свою неефективність, мабуть, через інфляційного сплеску, який спостерігався в Сполучених Штатах в той період. Тому вже в 1986 р громадськості представили нову стабілізаційну програму - знову на основі валютного кошика.

Спочатку в кошик шекеля входили американський долар, німецька марка, французький франк, англійський фунт, японська ієна, а з грудня 1999 р місце французького франка і німецької марки зайняв євро. Цікаво, що в Банку Ізраїлю стверджують, що заміна франка і марки на євро відбулася чисто технічно. Але банк не просто зафіксував ваги валют, він розробив методику, за якою потрібно було їх змінювати. Ваги змінювалися пропорційно питомій вазі зовнішньоторговельних операцій Ізраїлю в тій чи іншій валюті. За 1986-2000 рр. ваги валют в кошику змінювалися кілька разів (табл. 1).

У методиці, розробленої Банком Ізраїлю, з зовнішньоторговельного обороту виключалася лише торгівля алмазами, так як в цьому випадку, як вважали експерти, шекель знову довелося б фактично прив'язати до долара США. Банк з року в рік перевіряв співвідношення валют в зовнішньоторговельному балансі і коригував складові валютного кошика. За 14 років встановлення курсу шекеля за принципом валютного кошика в значній мірі зросла частка долара, який відвоював простір у європейських валют. У будь-якій іншій країні ефективність такого курсоутворення національної валюти можна било б поставити під сумнів, але тільки не в Ізраїлі. Справа в тому, що економіка країни не така вже й велика, а банківська система - ще менше, і до того ж довгий час залишалася комерціалізованої.

Навіть в наш час, станом на початок 2004 р, в Ізраїлі діяло всього 6 іпотечних, 1 інвестиційний і 18 комерційних банків, частина з яких повністю або частково належали державі. Тому ні про яке курсоутворенні в 80-е і 90-е роки на міжбанківському ринку і мови йти не могло. У той же врeмя політика частково фіксованого курсу давала про себе знати.

видимі проблеми

Якщо подивитися на динаміку курсу NIS до долара США, не можна не відзначити практично безперервний процес девальвації ізраїльської валюти. З 1985 по 2004 р її курс знизився з 1.5063 до 4.474 шекеля за долар, тобто майже в три рази (рис. 1).

Мал. 1. Динаміка курсу шекеля до долара США 4 вересня 1985 р - 2 липня 2004 р

Якщо врахувати, що центральний банк країни прив'язував шекель до основних валют, то плавна - можна сказати, планова - девальвація служила офіційним визнанням слабкості економіки країни. Але того, що в економіці Ізраїлю існують певні проблеми, ніхто і не заперечує.

По-перше, це практично хронічний дефіцит бюджету, викликаний, перш за все, високими постійними витратами на безпеку, а також високою роллю держави в економіці. Дефіцитність державних ресурсів зіграла свою роль - тепер в Ізраїлі одна з найрозвиненіших систем обслуговування державного боргу, зовнішні позики країни досить ліквідні і популярні на розвинених ринках. Правда, від експансії держави на ринку боргових паперів постраждали місцеві нечисленні банкіри, які і підтримували ринок внутрішніх позик.

По-друге, проблема експансії держави на фінансовому ринку плавно переростає в проблему зарегульованості банківської системи. Тарифи на обслуговування тут одні з найвищих в світі, чого не можна сказати про рівень ризику операцій з ізраїльськими банками. У 2003 р держава офіційно визнала необхідність реформування банківської системи країни, однак, схоже, поки не знає, з якого боку підійти до цієї проблеми. Оскільки банки залучені в систему обслуговування державного боргу, то однією лише приватизацією тут не обійтися, потрібні більш елегантні рішення.

Вперед, до лібералізації!

В останні три-чотири роки Ізраїль відчуває досить сильний тиск з боку країн ЄС та США, які хочуть змусити країну відкрити свої ринки і забезпечити іноземним компаніям рівний доступ в серце Землі обітованої.

Занепокоєння, яке заподіює Ізраїль Штатам, їхнім стосункам з арабським світом, нарешті змусило Білий дім задуматися про справжні причини ситуації в регіоні, головною з яких є бідність палестинців, сирійців і ліванців. Просто дати грошей цих держав Вашингтон не може, але ось організувати процвітаючий Ізраїль, де легально працює понад 3 млн. Арабів, де поки ще немає чітких меж між Палестиною та Ізраїлем, а територіальна приналежність визначається скупченням населення тієї чи іншої народності, - це цілком реальний план. Гармати і бомбардування - це старо і вульгарно, на зміну військовим готується прихід великих транснаціональних корпорацій, які зможуть відродити регіон до життя, одночасно підім'явши під себе перспективні ринки збуту. Тільки так і не інакше можна розцінити курс на глобалізацію, який визначив сьогодні Банк Ізраїлю. У січні 2004 р на одному з міжнародних семінарів керуючий банком Давид Клейн (David Klein) так і заявив: для такої маленької економіки, як в Ізраїлі, єдина можливість реалізувати свій потенціал зростання - це відкрити себе світові. Відкрити себе Ізраїль намагається давно, але процес просувається повільно, мабуть, клани, які отримали контроль над певними сферами бізнесу, бояться втратити свій вплив всередині країни. Проте, монетарна та регуляторна політика Банку Ізраїлю не розходиться зі словами його глави. У країні вже працює три філії іноземних банків: Citibank, HSBC, Standard Chartered Bank. З 1998 р по липень 2004 р облікова ставка центрального банку країни знизилася з 13.5% до 4.1%, що в принципі забезпечило сприятливе середовище для розвитку ринку акцій і зростання небанківського сектора країни.

Відносна монетарна стабільність грає на руку уряду, яке тепер намагається поліпшити інвестиційний клімат в країні. Зауважимо, що за останні п'ять років курс національної валюти так і не перетнув психологічну позначку в 5 шекелів за долар, а за останні два роки шекель тільки став міцнішим. У планах реформаторів на 2004-2005 рр. - змінити систему курсоутворення і перейти спочатку від фіксованого курсу до частково фіксованому, а потім повністю перенести курсоутворення на міжбанк, який також потрібно буде створювати. У планах є і комерціалізація системи обслуговування державного боргу, і більш ефективне управління дефіцитом держбюджету з метою недопущення інфляційних сплесків. Банк Ізраїлю планує також розширити інструментарій монетарної політики і зменшити тиск на комерційні банки в області резервування.

Прагнення до повної лібералізації фінансового ринку та приватизація банків неминуче призведе до країни іноземців, змінить ситуацію на ринку праці, підвищить платоспроможний попит з боку населення, який сьогодні і так вище російського. За даними довідника Recent Economic Development, видаваного банком Ізраїлю, в державному секторі Ізраїлю до початку 2004 р працювало 2324 тисячі чоловік із середньою зарплатою 6447 шекелів на місяць ($ 1508), в корпоративному секторі - 1599 тисяч чоловік із середньою зарплатою 6951 шекель ($ тисячі п'ятсот п'ятьдесят три) . Причому задіяні далеко не всі трудові ресурси країни: в минулому році більше 10% працездатного населення не мало роботи.

Це дуже високий показник, який лягає тягарем на бюджет країни. Однак проблему знову-таки можна вирішити за рахунок приходу іноземних інвесторів і створення нових робочих місць. Важливіше те, що резерв працездатного населення можна регулювати шляхом стимулювання припливу репатріантів. Створення нових робочих місць для всіх бажаючих в Ізраїлі виглядає цілком правдоподібним хоча б тому, що ЄС і США дуже хочуть скоріше вирішити проблему цієї невеликої, але, на жаль, такої популярної серед ісламських терористів країни.

2004

Віталій Шапран