ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОЦІНКИ ПРОЕКТУ - інвестиційний і фінансовий аналіз, програми та семінари, бізнес-план, управління інвестиційними проектами, бюджетування.

4.1. Етапність виконання оцінки

Загальний порядок роботи з оцінки інвестиційного проекту, незалежно від галузевої приналежності і ступеня складності останнього, може бути розбитий на наступні п'ять етапів:

підготовка (збір та верифікація) вихідних даних;
виконання попередніх розрахунків, виявлення "вузьких місць" проекту і оцінка його фінансової спроможності;
коригування або доповнення вихідних даних за результатами попередніх розрахунків і фінансової оцінки;
виконання остаточних розрахунків, розгорнутий аналіз отриманої інформації, оцінка ефективності інвестицій і оцінка ризику;
інтерпретація результатів аналізу та підготовка звіту (висновку) про доцільність здійснення проекту.

Для оцінки великого числа проектів (а у підприємства навіть середнього масштабу їх можуть бути десятки) необхідна чітка організація такої роботи. Це, в свою чергу, передбачає певну уніфікацію підходів до збору та аналізу первинної інформації, а також єдність методики, використовуваної для отримання та інтерпретації результуючих показників.

За різними відомостями, підготовка і обробка вихідних даних для комплексної оцінки інвестиційного проекту займає від 50 до 90 відсотків загальних трудовитрат, в залежності від типу (рівня) передінвестиційної досліджень.

Що стосується виконання розрахунків, то в даний час на Заході вони практично повністю автоматизовані (досить послатися на пакет COMFAR, що став, незважаючи на всі його недоліки, еталоном проведення аналізу довгострокових проектів).

4.2. Інтегрована система документації

Необхідність використання стандартних підходів до підготовки та проведення техніко-економічних досліджень викликала до життя концепцію так званої "інтегрованої системи документації" [integrated documentation system]. Вперше цей термін використав в кінці 60-х років американський економіст John P. Powelson для позначення набору універсальних табличних форм або схем [schedules] для оцінки інвестицій.

Відповідно до нашого розумінням цієї концепції, інтегрована система документації повинна відповідати наступним чотирьом вимогам:

єдиний інформаційний стандарт;
повнота (інформативність);
взаємозв'язок;
універсальність.

Єдиний стандарт уявлення інформації не передбачає будь-яких жорстких вимог, що пред'являються до структури табличних форм. Зміст даного принципу полягає в необхідності використання при підготовці вихідних даних і оформленні результатів розрахунків бюджетного підходу або методу потоків грошових коштів. Всі таблиці повинні мати єдиний часовий масштаб, що забезпечує можливість їх зіставлення між собою.

Принцип повноти або інформативності є вимога того, щоб будь-яка інформаційна одиниця (число, показник) була представлена по можливості в найбільш розгорнутому вигляді. Так, наприклад, вся інформація, що міститься в базових формах фінансової оцінки, повинна мати коментарі, розшифровку або посилання на таблиці з вихідними даними.

Принцип взаємозв'язку означає, що підсумкова (результуюча) інформація одних форм, як правило, є вихідними даними для інших. Сюди ж треба віднести і вимога взаємної відповідності (несуперечності) базових форм фінансової оцінки.

Останнім з чотирьох перерахованих вимог, що пред'являються до інтегрованої системи документації, є вимога універсальності форм, тобто їх придатності для виконання оцінки самих різних проектів, незалежно від масштабів, тривалості та сфери діяльності.

Мал. 4. Структура інтегрованої системи документації для оцінки інвестиційного проекту

Загальна структура інтегрованої системи документації для всебічної оцінки інвестиційних проектів може бути представлена у вигляді схеми см. Рис. 4 на попередній сторінці). Одним з вдалих прикладів такої системи є набір табличних форм, що приводиться в "Посібнику ..." ЮНІДО.

На схемі виділені чотири блоки вихідної інформації: виручка від реалізації, інвестиційні витрати, поточні витрати і джерела фінансування. Підсумкові таблиці кожного блоку складаються на основі допоміжних форм, число яких може варіюватися в залежності від складності розв'язуваної задачі оцінки проекту. Лінії, що зв'язують зазначені чотири блоки між собою і кожен з них окремо - з блоком базових форм оцінки проекту, означають односпрямовану передачу або взаємний обмін інформацією.

4.3. Підготовка вихідних даних

Дотримуючись поступовим зниженням дози, розглянемо докладніше структуру вихідної інформації, використовуваної для оцінки інвестиційних проектів.

Перший блок форм підготовки вихідних даних - "Виручка від реалізації" - представлений, як правило, однією таблицею, що відображає склад і обсяг всієї товарної продукції інвестиційного проекту. Іноді тут же розраховуються суми акцизних і митних зборів, податків з обороту або на додану вартість, а також збутові накладні витрати [sales and distrubution (overhead) costs = витрати збуту і розподілу] і надходження від іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.

Блок "Інвестиційні витрати" повинен містити в тому чи іншому вигляді кошторис капітальних витрат і розрахунок потреби в оборотному капіталі. В останньому випадку для цього необхідно використовувати інформацію про структуру поточних витрат.

На підставі даних про величину постійних інвестиційних витрат тут же може виконуватися розрахунок сум амортизаційних відрахувань [depreciation charges].

Найзначнішим за обсягом і кількістю форм є блок "Поточні витрати" [production costs]. Для підготовки підсумкової таблиці блоку може знадобитися кілька допоміжних форм, наприклад, "Прямі матеріальні витрати" [direct materials and inputs (costs)], "Заробітна плата" [manpower / labour costs], "Загальногосподарські накладні витрати" [factory overheads], " адміністративні накладні витрати "[administrative overheads]. Сюди ж включаються і вже згадані витрати збуту і розподілу, амортизаційні відрахування і дані про обслуговування зовнішньої заборгованості.

Важливо, щоб структура результуючої табличній форми дозволяла проводити аналіз поточних витрат. З цією метою зазвичай, поряд із загальною сумою, підраховуються проміжні підсумки - "Прямі витрати" або "Заводські (технологічні) витрати" [factory costs], а також "Операційні (функціональні) витрати" (див. Розділ 2.3).

Особливо потрібно відзначити, що подальша оцінка ефективності інвестицій вимагає, щоб амортизаційні відрахування, поряд з фінансовими накладними витратами [financial overhead costs або cost of finance], під якими розуміються виплати відсотків по позиках і облігаціях [interest], не включалися, як то зазвичай практикується , до складу адміністративних накладних витрат.

Четвертий блок вихідних даних повинен містити інформацію про використовувані в проекті джерела фінансування [sources of finance]. У даному контексті під останніми маються на увазі "зовнішні" (по відношенню до проекту) джерела: акціонерний або засновницький капітал (власні кошти), позики і кредити (позикові кошти), гранти, субсидії і т.п. Величина накопиченої нерозподіленого прибутку і суми зносу постійних активів ( "внутрішні" джерела) будуть визначатися безпосередньо в процесі розрахунків.

У формах, що включаються в зазначений блок, повинні бути вказані умови виплати відсотків і дивідендів, а також визначені графіки погашення заборгованості або викупу облігацій.

4.4. Проблема точності розрахунків

Завдання оцінки інвестиційного проекту за своєю суттю відноситься до класу задач фінансового планування. Слід, однак, враховувати відмінності в підходах, які існують між власне плануванням діяльності підприємства і підготовкою рішення про здійснення капіталовкладень.

У першому випадку вся робота повинна вестися в режимі реального часу і базуватися на зіставленні фактичних (досягнутих) показників з плановими. В якості основного джерела інформації виступатимуть форми поточної виробничої та фінансової звітності, а головним інструментом планування є бухгалтерський облік [account].

У разі оцінки інвестиційних проектів, особливо в контексті оцінки його економічної привабливості, методи бухгалтерського обліку не забезпечують адекватного опису що відбуваються і передбачуваних в майбутньому процесів. Зробити такий висновок дозволяє аналіз принципів (концепцій), на яких базується облік. Деякі з них, наприклад, "концепція діючого підприємства", "концепція вартості", "концепція консерватизму" і інші * , Обмежують використання наявної інформації для дійсної (ринкової) оцінки витрат і надходжень.

Як вже було показано вище (див. Розділ 1.3), головний сенс оцінки інвестиційного проекту - надання особі, що приймає рішення (так званому "дісіжн-мейкеру" [decision-maker]), всієї необхідної інформації для укладення або про початок реалізації, або про відмову від проекту, або про коригування передбачуваного плану здійснення інвестицій. У зв'язку з цим більш важливою стає загальна інтерпретація результатів оцінки, ніж точність окремо взятих значень тих чи інших показників.

Специфіка оцінки інвестиційних проектів полягає в підготовці дискретних, "точкових" прогнозів на поворотних пунктах розвитку підприємства. Тільки після прийняття конкретних стратегічних рішень можна займатися завданнями оперативного планування. Тому проблема точності в оцінці - це, перш за все, проблема поєднання наближених кількісних методів і грамотної інтерпретації результатів розрахунків.

Як правило, застосування методів оцінки комерційної спроможності інвестиційних проектів базується на одному принциповому допущенні, а саме: передбачається, що діяльність проекту (підприємства) всередині

встановленого інтервалу планування повністю описуються підсумковими (сумарними) числовими значеннями потоків надходжень і платежів. Іншими словами, дискретність виникнення всіх числових величин прив'язана до кінця кожного інтервалу планування. Характер процесів, що відбуваються між двома вимірами ", тим самим ігнорується.

Зі сказаного очевидна важливість правильного вибору кроку розбиття терміну життя проекту на тимчасові відрізки. З одного боку, здавалося б, що, чим тонше буде проводитися це розбиття, тим точніше будуть результати виконаних розрахунків. Однак тут слід відчувати нижню межу застосовності методів оцінки, який, в переважній більшості випадків, відповідає періоду планування в один календарний місяць ** .

Дане обмеження пояснюється однією вагомою причиною: періоди розрахунку більшості податків, а також періоди нарахування заробітної плати, відсотків і визначення інших статей витрат, як правило, або менше, або рівні тридцяти календарних днів. Тому при більшому інтервалі можна знехтувати нерівномірністю або дискретним характером виникнення таких витрат. Передбачуване підвищення точності розрахунків при зменшенні розбиття терміну життя проекту на тимчасові відрізки спочатку призведе до різкого зростання обсягу всієї вихідної інформації, а потім почнуть позначатися існуючі протиріччя між фактичними й обліковими показниками діяльності підприємств. Наприклад, в Росії - між безперервністю нарахування заробітної плати і дискретністю (получка і аванс) її виплати, причому получка, як відомо, виплачується тільки в наступному за звітним місяця.

З позицій оцінки інвестиційного проекту і, в особливості - оцінки його економічної привабливості, подібні нюанси є несуттєвими і не повинні впливати на прийняття рішень.

Ще одним припущенням, часто використовуваних в оцінці інвестиційних проектів, є припущення про те, що весь обсяг виробленої протягом даного інтервалу планування продукції реалізується в тому ж інтервалі. Чи не торкаючись маркетингової сторони цього питання і припускаючи, що співвідношення ціни реалізації та обсягу продажів підкріплені відповідними дослідженнями ринку, слід зазначити, що при зазначеному допущенні фінансові результати діяльності проекту мають тенденцію бути занадто оптимістичними. Облік останнього факту проводиться шляхом визначення потреби в оборотному капіталі, до складу якого включаються статті "Рахунки, які підлягають сплаті", "Незавершена продукція" і "Готова продукція на складі". Таким чином відбувається як би перерозподіл коштів проекту, що дозволяє практично повністю компенсувати наслідки зробленого припущення.

4.5. Розрахунки в постійних і поточних цінах

Проблема, обговорювана в цьому розділі, також має безпосереднє відношення до точності методів оцінки. Її суть полягає у виборі одного з двох можливих методів розрахунків - в постійних або поточних цінах.

Одне з визначень поняття інфляції пов'язує з нею процес зменшення з плином часу реальної купівельної спроможності номінально рівних грошових сум. Оскільки наявність інфляційних процесів в будь-якій економічній системі є скоріше правилом, ніж винятком, виникає питання: на які цифри слід орієнтуватися при прогнозуванні розвитку інвестиційного проекту - номінальні чи реальні?

З одного боку, розрахунки, виконані в грошових одиницях із постійною купівельною спроможністю, тобто, в постійних цінах [constant prices], забезпечують порівнянність розділених у часі показників. З іншого боку, потоки грошових коштів, які більше відповідають дійсності, можуть бути визначені тільки при використанні в розрахунках діючих або поточних цін [current prices].

Розглянемо коло порушених проблем більш докладно.

Як уже не раз було сказано, головне завдання оцінки складається в інформаційному забезпеченні прийняття адекватного рішення про доцільність здійснення інвестиційного проекту. З цієї точки зору розрахунки в постійних цінах мають незаперечну перевагу перед розрахунками в поточних цінах. Полягає воно в тому, що дісіжн-мейкер отримує можливість зважити і оцінити плановані результати здійснення проекту, не виходячи за рамки існуючого на момент прийняття рішення масштабу цін. Забігаючи вперед, можна сказати, що, саме внаслідок цього переваги, розрахунки в грошових одиницях із постійною купівельною спроможністю *** значно частіше практикуються при проведенні передінвестиційної досліджень.

Другий аспект, що сприяє широкому застосуванню методу розрахунку в постійних цінах - це простота підготовки необхідної інформації. Використання грошових одиниць з постійною купівельною спроможністю дозволяє легше розрахувати і простежити реальну динаміку таких важливих показників, як обсяги продажів, ціни реалізації, собівартість продукції, рентабельність і т.д.

Якщо вся вихідна інформація для оцінки проекту була підготовлена в єдиному масштабі цін (без урахування інфляції), то і все результати розрахунків, включаючи величину внутрішньої норми прибутку, також будуть отримані в реальному вимірі. Це ясно, але саме тут, за висловом Аліси з відомої казки, і починається плутанина.

Внутрішня норма прибутку, будучи однією з форм оцінки вартості капіталу, повинна зіставлятися, зокрема, з діючими ставками позичкового відсотка. Однак, практично всі оголошені банківські ставки є номінальними, тобто, включають в якості однієї зі складових темп інфляції. Для порівняння з розрахунковим значенням IRR і, зрозуміло, для використання в самих розрахунках, процентні ставки повинні бути очищені від інфляції і перераховані в реальні. Зробити це можна тільки визначивши розмір інфляційної компоненти.

Отже, незважаючи на спробу уникнути беручи до уваги фактор інфляції при виконанні розрахунків у постійних цінах і інтерпретації отриманих результатів, з ним доведеться рахуватися.

Трохи відступивши від головної теми, розглянемо проблеми взаємного перерахунку номінальних і реальних процентних ставок. Для цього необхідно ввести декілька нових понять.

Як відомо, широко використовувана в практиці банківської справи річна процентна ставка не завжди відображає справжню вартість кредитних ресурсів. Відбувається це через те, що відсотки, як правило, нараховуються та виплачуються не едінократно по завершенні року, а кілька разів на рік - найчастіше, щомісяця, іноді - щоквартально.

Вказана обставина веде до того, що, з точки зору банку, кредитні ресурси, з урахуванням вилучення відсотків, приносять дохід, насправді перевищує оголошену ставку. Так, при ставці 12 відсотків річних і щомісячному нарахуванні відсотків (з розрахунку один відсоток в календарний місяць), за рахунок повернення відсотків в оборот, банк може отримати з кожної тисячі 120, а близько 127 рублів (для розрахунку останньої суми використовувалася відома формула складних або зростаючих відсотків).

З точки зору позичальника може здатися, що для нього частота сплати відсотків не впливає на загальну їх суму (в наведеному вище прикладі вона буде все одно становитиме 120 рублів). Проте, і в цьому випадку дійсна відсоткова ставка буде вище призначеної банком - в силу того, що, виплачуючи відсотки, позичальник втрачає можливість використовувати ці гроші (наприклад, перессудів їх кому-небудь іншому за тією ж ставкою).

З усього тут сказаного випливає необхідність поділу понять оголошеної банківської ставки і дійсної або ефективної ставки **** , Поряд з уже проведеними розмежуванням між номінальними і реальними процентними ставками.

У розділі 3.1 була приведена формула (13), рекомендована для перерахунку номінальних процентних ставок в реальні. Насправді, формула зазначеного виду дає досить точні результати тільки при відносно низьких темпах інфляції, не більше 3 - 5 відсотків за період. Точне математичне вираз для цієї операції виглядає трохи по-іншому, тому що містить додатковий "інфляційний" дільник - індекс інфляції, який може вносити суттєві корективи в результати розрахунків (позначення ті ж, що і у формулі (13)):

R = (N - I) / (1 + I). (20)

Другий момент, пов'язаний з використанням представленої вище формули, полягає у вимозі порівнянності виміру вихідних показників N (номінальна ставка) і I (темп інфляції). Оскільки останній завжди розраховується за правилом складних відсотків, номінальна банківська ставка також повинна бути перерахована в ефективну. Формула для такого перерахунку виглядає наступним чином:

Ne = (1 + Nb / P) ^ P - 1, (21)

де Ne - номінальна ефективна ставка, Nb - номінальна банківська ставка, P - число періодів нарахування відсотків всередині розглянутого інтервалу дії ставок.

Для взаємного перерахунку одних видів ставок в інші в банківській практиці Заходу зазвичай застосовуються збірники таблиць, а також спеціальні калькулятори або програмні засоби.

Повернемося до проблеми розрахунків в постійних цінах. Використовуючи наведені вище формули, можна перевести все номінальні (інфляційні) ставки в реальні, і навпаки. Але для цього все одно необхідно задатися темпом інфляції. Від того, наскільки точно можна зробити такий прогноз на весь термін життя проекту, буде залежати коректність виконаних розрахунків і, отже, якість оцінки. У стабільній макроекономічній ситуації експерти, що займаються оцінкою інвестицій, мають таку можливість ***** .

Ще одне припущення, яке зазвичай робиться при використанні в розрахунках постійних цін, полягає в тому, що склалися на момент збору і підготовки вихідної інформації цінові співвідношення не зміняться протягом всього терміну життя проекту. Насправді це означає не що інше, як припущення про однакові темпи зростання всіх елементів вихідних даних.

Якщо експерт володіє достовірною інформацією, що дозволяє йому прогнозувати щодо швидший або сповільнене зростання цін на той чи інший компонент проекту, то це можна врахувати за допомогою формул, аналогічних двом наведеним вище формулам розрахунку реальних процентних ставок (13) і (20). При цьому всі інші дані проекту не перераховуються, будучи як би "фоном" для змінюються параметрів.

На відміну від щойно розглянутого методу розрахунків у постійних цінах, його "суперник" - метод розрахунків в поточних цінах, - дозволяє побачити "справжню" картину процесів, що відбуваються, а, в подальшому, після початку здійснення проекту, і зіставляти планувалися (проектовані) показники з уже досягнутими.

В умовах інфляції обсяги надходжень від реалізації продукції, так само, як і більша частина всіх поточних витрат, номінально зростають. Відповідно, зростає і маса прибутку, і суми податкових виплат. Проте, загальний вплив інфляційного зростання цін на фінансові та економічні показники функціонування проекту слід охарактеризувати як негативний, так як будь-які заходи з обліку і компенсування цього впливу неминуче матимуть запізнюється характер.

Особливо слід розглянути поведінку в умовах інфляції таких компонент поточних витрат, як амортизаційні відрахування і процентні виплати.

У багатьох розвинених країнах чинне законодавство дозволяє підприємствам або коригувати суми нарахованого зносу і / або залишкову вартість постійних активів, або створювати спеціальні резерви на їх переоцінку за рахунок відрахувань з прибутку до сплати податків. У разі відсутності таких юридичних механізмів (як це, до речі, має місце в Росії), підприємці потрапляють під посилений податковий прес: внаслідок того, що амортизаційні відрахування є фіксовані суми, їх питома вага в собівартості падає, а накопичення не дозволяють провести адекватну заміну зношених фондів.

У разі нарахування та сплати відсотків в інфляційному середовищі ситуація не настільки сумна і майже протилежна за змістом, так як фактично частина виплат здійснюється "сама собою" - за рахунок загального зростання цін.

Дійсний відтік коштів визначається, як уже про це говорилося вище, реальною ставкою відсотка.

Підготовка вихідних даних для оцінки інвестиційного проекту в разі використання поточних цін з неминучістю відбувається в два етапи: спочатку визначається реальна, не пов'язана з інфляцією, динаміка цінових змін, а потім все значення індексуються відповідно до прогнозних темпів інфляції. В якості оцінки загального рівня інфляції прийнято орієнтуватися на офіційні або загальноприйняті значення ****** .

Остання обставина, укупі з тим, що за отриманими в результаті таких розрахунків цифрами важко побачити реальне ( "фізичне") зміст процесів, що відбуваються, призводить до того, що метод розрахунків в поточних цінах рідко використовується як основний при виконанні оцінки капіталовкладень.

Оскільки жоден з двох можливих методів розрахунків (як в постійних, так і поточних цінах) не в змозі уникнути елемента суб'єктивності, пов'язаного з необхідністю прогнозування темпів інфляції, визначальним моментом при виборі між ними стають відносна простота використання та інтерпретації отриманих ре зультатів. За цими параметрами безумовна перевага по праву отримує перший з них. Вивчення впливу інфляції на характеристики інвестиційного проекту і виконання розрахунків в поточних оцінках повинно носити допоміжний характер і може проводитися, наприклад, в рамках виконання аналізу чутливості.

4.6. Облік фактора невизначеності та оцінка ризику

На всіх стадіях передінвестиційної досліджень в тій чи іншій мірі присутній фактор невизначеності. Природно, ступінь невизначеності буде зменшуватися в міру уточнення вихідної інформації, вивчення ситуації, що склалася і визначення цілей проекту і конкретних способів їх досягнення. Однак повністю виключити невизначеність при плануванні в принципі неможливо. Тому загальна оцінка інвестиційного проекту повинна виконуватися з урахуванням можливих змін зовнішніх і внутрішніх параметрів при його здійсненні.

Оцінка ризику здійснення інвестицій в меншій мірі, ніж інші способи оцінки, піддається формалізації. Саме тому ця стадія підготовки проекту часто є заключною і носить, як правило, допоміжний характер.

Одна з форм обліку невизначеності - множинність варіантів здійснення проекту (наприклад, "песимістичний", "оптимістичний" і "нормальний" сценарій розвитку подій). Існує також цілий ряд спеціальних методів, що дозволяють досить об'єктивно оцінити спроможність інвестиційного проекту з точки зору невизначеності (загальні підходи до оцінки при цьому залишаються колишніми: аналізується фінансова і економічна сторони інвестицій). Всі подібні методи можна об'єднати в три групи:

імовірнісний аналіз;
розрахунок критичних точок;
аналіз чутливості.

Найбільш очевидним способом беручи до уваги фактор невизначеності є імовірнісний аналіз [probability analysis]. Його суть полягає в тому, що для кожного параметра вихідних даних будується крива ймовірності значень (як правило, за трьома-п'яти точках). Подальший аналіз може йти по одному з двох напрямків: або шляхом визначення і використання в розрахунках середньозважених величин, або шляхом побудови "дерева ймовірностей" і виконання розрахунків по кожному з можливих поєднань варійованих величин. У другому випадку з'являється можливість побудови так званого "профілю ризику" проекту, тобто графіка ймовірності значень будь-якого з результуючих показників (чистого доходу, внутрішньої норми прибутку і т.п.) ******* .

Безсумнівно, що проведення імовірнісного аналізу інвестиційного проекту вимагає виконання досить значного обсягу обчислень, особливо в другому з двох розглянутих способів.

Дві інші групи методів обліку фактора невизначеності дещо простіше в реалізації. Їх застосування дозволяє визначити ступінь стійкості проекту до ймовірного негативного впливу зовнішнього середовища або такого ж характеру зміни тих чи інших пара метрів вихідних даних. Якщо проект досить стійкий, це серйозно підвищує його привабливість в очах потенційних інвесторів. І навпаки, проект, який має високі показники ефективності може (і повинен) бути відкинутий, якщо буде встановлена його занадто сильна залежність від сприятливого збігу обставин.

Методи розрахунку критичних точок проекту зазвичай представлені розрахунком так званої "точки беззбитковості" [break-even point (analysis), BEP = точка досягнення рівноваги], які зазвичай застосовуються по відношенню до обсягів виробництва або реалізації продукції. Його сенс, як це випливає з назви, полягає у визначенні мінімально допустимого (критичного) рівня виробництва (продажів), при якому проект залишається беззбитковим, тобто, не приносить ні прибутку, ні збитку. Чим нижче буде цей рівень, тим більш імовірно, що даний проект буде життєздатний в умовах непередбаченого скорочення ринків збуту і, отже, тим нижче буде ризик інвестора.

Для використання даного методу повинен бути обраний інтервал планування, на якому досягається повне освоєння виробничих потужностей. Потім, методом ітерацій, підбирається шукане значення обсягу виробництва (зазвичай в натуральному обчисленні) або обсягу продажів (зазвичай в грошовому обчисленні). Проект визнається стійким, якщо знайдена величина не перевищує 75 - 80 відсотків від нормального рівня.

Застосовується також і аналітичний спосіб розрахунку точки беззбитковості. Для цього необхідно розділити поточні (виробничі) витрати на умовно-змінні (пов'язані з обсягом виробництва) і умовно-постійні (фіксовані), а потім підставити ці значення в наступну формулу:

BEP = FC / (SR - VC), (22)

де BEP - точка беззбитковості, FC - умовно-постійні витрати [fixed costs], SR - виручка від реалізації [sales revenues], VC - умовно-змінні витрати [variable costs].

По-іншому значення точки беззбитковості трактується як обсяг виробництва, при якому маржинальний прибуток дорівнює умовно-постійних витрат.

Незважаючи на простоту і високу інтерпретаційні цінність, метод розрахунку точки беззбитковості має єдиний і дуже суттєвий недолік, що полягає у використанні тільки одного "зрізу" вихідних даних для висновку про стійкості проекту на всьому протязі терміну життя.

Крім описаних вище "класичних" способів розрахунку точки беззбитковості, можуть застосовуватися їх різні модифікації, в яких змінними параметрами будуть не тільки обсяг, але і ціна реалізації продукції, а критеріями - сума накопичених коштів або внутрішня норма прибутку. При їх використанні треба прагнути до охоплення всього періоду функціонування проекту.

На наступній сторінці поміщений графік (діаг. 2) з результатом розрахунку двох критичних точок для прикладу, використовуваного в даній книзі. На графіку видно, що даний інвестиційний проект буде в змозі повністю погасити зовнішню заборгованість у встановлені терміни (чотири інтервалу планування) тільки за умови досягнення обсягів виробництва на рівні не нижче 85 відсотків від запланованих або при ціні реалізації не більше ніж на 8 відсотків нижче, ніж передбачається в початковому варіанті.

Діаг.2. Розрахунок критичних точок

Третя група методів, що враховують фактор невизначеності при здійсненні інвестиційного проекту - так званий "аналіз чутливості" [sensitivity analysis]. Загальним підходом при проведенні цього аналізу є відстеження впливу на найбільш значущі критерії комерційної спроможності проекту (зазвичай - на внутрішню норму прибутку) зміни ключових параметрів вихідних даних. Межі варіації при цьому складають, як правило, плюс-мінус 10 - 15 відсотків.

На закінчення слід ще раз повторити тезу про необхідність виконання оцінки ступеня ризику у всіх випадках, коли є підстави сумніватися в точності підготовлених вихідних даних. В першу чергу це має стосуватися до проектів, здійснення яких передбачається в умовах загальної нестабільності.

Основні положення РОЗДІЛУ 4 "ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ З ОЦІНКИ ПРОЕКТУ"

Чотири принципи, що лежать в основі інтегрованої системи документації для комерційної оцінки інвестиційних проектів: єдиний інформаційний стандарт, повнота, взаємозв'язок, універсальність.
Чотири блоки вихідної інформації для оцінки комерційної спроможності інвестиційного проекту: виручка від реалізації, інвестиційні та поточні витрати, джерела фінансування.
Фундаментальне припущення, що використовується при виконанні оцінки інвестиційних проектів - діяльність підприємства в поточному інтервалі планування повністю описується сумарними потоками надходжень і платежів.
Для виконання розрахунків у постійних цінах вся вихідна інформація, включаючи процентні ставки, повинна бути підготовлена в реальному грошовому обчисленні.
Основним методом розрахунків при оцінці інвестиційних проектів є метод постійних цін. Облік впливу інфляції повинен проводитися в рамках аналізу чутливості.
Три групи методів оцінки ступеня ризику здійснення інвестицій: імовірнісний аналіз, розрахунок критичних точок і аналіз чутливості.
Точка беззбитковості - мінімальне значення якого-небудь з ключових вихідних параметрів, при якому даний проект залишається беззбитковим.

Виноску