Моделювання оцінки ліквідності та платоспроможності підприємства

У даній статті представлена ​​систематизація різних підходів російських і зарубіжних вчених (більше 15) до оцінки ліквідності та платоспроможності, на практичному прикладі представлені розрахунок і подальший аналіз ліквідності і платоспроможності, а також запропоновані рекомендації щодо вдосконалення оцінки ліквідності та платоспроможності.

Об'єктивна і точна оцінка фінансово-економічного стану будь-якого підприємства має першорядне значення. Головна складова такої оцінки - розробка моделей оцінки платоспроможності і рівня ліквідності.

Важливість ліквідності і платоспроможності можна усвідомити, оцінивши можливі наслідки недостатньої спроможності підприємства покрити свої короткострокові зобов'язання. Недостатня ліквідність означає обмеження свободи дій керівництва підприємства по використанню переваг і виникають вигідних комерційних можливостей.

З точки зору платоспроможності фінансове становище може швидко змінитися. Так, через відсутність необхідної суми коштів на рахунку в результаті фінансової недисциплінованості контрагентів з числа покупців і замовників підприємство може миттєво опинитися неплатоспроможним, тобто нездатним розрахуватися з кредиторами. Тому розрахунковий рахунок підприємства завжди повинен містити необхідний резервний запас грошових коштів.

Оцінка ліквідності балансу - необхідність в умовах ринкових фінансових обмежень і потреба аналізу кредитоспроможності підприємства. Головне завдання в оцінці ліквідності балансу - визначити ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких в грошові кошти (ліквідність) відповідає строку погашення зобов'язань (терміновості повернення). Досягається ліквідність балансу встановленням тотожності між зобов'язаннями підприємства і його активами. Ліквідність балансу оцінюється в результаті порівняння активів, об'єднаних в групи за ступенем ліквідності, з пасивами, об'єднаними в групи за строками їх погашення. Однак у кожного російського і зарубіжного автора є своє власне бачення того, яким чином необхідно групувати активи і пасиви балансу (табл. 1 *).

Активи перших трьох груп називають поточними активами підприємства, так як на відміну від решти майна вони мають найбільшу ліквідністю і здатні постійно видозмінюватися.

В аналітичній роботі при формуванні висновків необхідно пам'ятати, що запропонована угруповання активів за ступенем ліквідності в деякій мірі умовна. Наприклад, в складі однієї з груп можуть перебувати такі активи, які доцільніше було б віднести до складу іншої групи. Крім того, в просторово-часовому розрізі цінність конкретних активів, а значить, і їх ліквідність не є константою і можуть змінюватися в залежності від різних обставин.

Таблиця 1. Порівняння різних точок зору на аналіз ліквідності балансу на основі угруповання активів і пасивів

Моделювання оцінки ліквідності та платоспроможності адаптуємо відповідно до умов російської дійсності. На прикладі фактичного підприємства (назва підприємства є вигаданим) представимо активи і пасиви балансу у вигляді, викладеному в табл. 2, 3.

Аналіз величини активів балансу свідчить про значні коливання за досліджуваний період в майновому комплексі та джерелах його формують (див. Табл. 1, 2).

Аналіз ліквідності, представлений в табл. 4, показує, що абсолютно ліквідним баланс підприємства назвати не можна. На всі три звітні дати не виконується перша умова ліквідності. Має місце катастрофічний брак коштів і короткострокових фінансових вкладень для погашення найбільш термінових зобов'язань.

Нестача коштів компенсується їх наявністю в другій і третій групах, але компенсація при цьому має місце лише з вартісної величині, так як в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Слід зазначити, що остання нерівність також не виконується, але тільки на другий і четвертий звітні періоди. В даному випадку величина групи постійних пасивів менше величини групи важкореалізованих активів, що показує відсутність достатньої кількості власних оборотних коштів. Це означає, що в другому і кризовому четвертому звітних періодах підприємство здійснювало більш ризиковану фінансову політику, використовуючи на формування довгострокових вкладень у необоротні активи частину своїх зобов'язань. Зниження фінансових ризиків в даній ситуації могло бути забезпечено за рахунок залучення довгострокових позикових коштів. Однак збільшення суми довгострокових пасивів у другій звітної дати не спостерігається. Замість цього підприємство фінансує частину необоротних активів за рахунок залучення короткострокового позикового капіталу, термін повернення якого настає раніше, ніж окупляться необоротні активи. Наслідком цього цілком могла б стати стійка неплатоспроможність. Другі і треті співвідношення виконуються у всіх звітних періодах, що в довгостроковій перспективі говорить про платоспроможність підприємства. В цілому можна сказати, що протягом всього аналізованого періоду ліквідність балансу є задовільною.

Тому інвестиційна політика підприємства повинна бути пов'язана з пошуком нових, відповідних ситуації, що склалася інвестицій і спрямуванням їх на досягнення мети ефективного завантаження наявних потужностей, використання виробничих площ, впровадження нової техніки і технологій, а також вдосконалення системи мотивації висококваліфікованого персоналу через впровадження розширених соціальних гарантій і матеріального стимулювання. Разом з тим з урахуванням насиченого конкурентного ринку ВАТ «Світло» необхідно зберегти і по можливості розширити свої позиції на ринку шляхом організації заходів зі стимулювання попиту, впровадження сучасних систем контролю якості продукції, підвищення рівня обслуговування, гнучкої цінової політики та системи знижок. Але в першу чергу всі необхідні заходи повинні бути пов'язані зі спробою повернутися на докризовий рівень обсягу продажів.

Автори - Р.А. Юдін, д.ек.н.
Л.С. Соколова, к.ек.н.

Дана публікація розміщена в «Енциклопедії менеджера E-xecutive.ru» в рамках співпраці з проектом www.cfin.ru

На порталі www.cfin.ru вона розташована тут